Зустрiлись з подругою, яка вже восьмий рiк живе в Чехiї.
У 25 рокiв вона поїхала працювати на чеське пiдприємство за контрактом, бо в Українi не могла знайти роботу… Банально не було грошей. Допомоги чекати не було звiдки…
Типова icторiя для України, на жаль. Сьогоднi їй 33. I я можу радiти її успiхам… в чужiй країнi.
Вона купила в кредит двокiмнатну квартиру (пiд 4,5%) , має новеньку Mazda по цiнi в 5 разiв дешевше, нiж це коштує в Украiнi.
При доходi в 20 000 крон (по сьогоднiшньому курсу 18000 гривень) спокiйно сплачує кредит, 4000 крон за комунальнi послуги, може дозволити собi багато того, про що не могла мрiяти в Українi.
Легалiзувала свiй диплом психолога, вивчила гарно чеську та вже проводить семiнари на якусь складну (для мого розумiння) психологiчну тему. Вона стала спокiйна та впевнена в собi.
Вболiває за те, що вiдбувається в Українi не тiльки на словах. Провiдує поранених наших бiйцiв в госпiталi Праги та органiзовує збiр гуманiтарки. I завжди говорить "у нас в Українi". Хоча, свого успiху вона досягла в чужiй країнi… Прикро.
