Я не була особисто знайома з Віктором Гурняком і Сергієм Ніколаєвим, хоч їхні обличчя здаються дуже знайомими – точно бачила хлопців на заходах, за роботою.
Я почула ці прізвища і дізналася про хлопців після їх загибелі… Після їх вбивства на Донбасі, вбивства з російської зброї …
Сьогодні роботи хлопців викликають особливі емоції. Це – фото дітей, дітей війни, зроблені Віктором і Сергієм. В Лисичанську після звільнення і в Пісках – за кілька годин до загибелі. Х
лопці чесно і професійно робили свою роботу, яка сьогодні є небезпечною в Україні. Згадаймо ЇХ в день журналіста, вічная ЇМ пам'ять.
Ніколи не думала , що в нашій країні настільки востребованою стане військова журналістика, а професія репортера, фотографа, оператора стане небезпечною. Думаю про це в день нашого професійного свята .
Мрію, разом з усіма колегами, про мир. Шаную кожного , хто робить свою справу сьогодні, щоб Україна і світ знали правду про війну. Слава вам, дорогі.
