Мій дідусь повернувся з Другої світової війни у званні гвардії старшини. Мав медалі "За відвагу", "За оборону Ленінграда", "За оборону Сталінграда", "За оборону радянського Заполяр'я" і "За перемогу над Німеччиною".
Поки він воював, моя бабуся, яка до війни була директором дитбудинку, під час окупації продовжувала рятувати дітей-сиріт. Одного з них, хлопчика на ім'я Гриша, у якого батьків розстріляли гітлерівці, а сестри загинули під час бомбардування, взагалі вирішила всиновити.
Коли дідусь повернувся з фронту, Гриша плакав – думав, що його віддадуть назад до дитбудинку. Мій дід обняв тоді його і сказав: "Не бійся, ти ж наш тепер!.." Так Гриша став зведеним братом і моєму батькові.
Гриша був родом з Росії, а відбувалася ця історія у післявоєнному Артемівську – на Донбасі, куди знову пруть новітні окупанти…
