Одного морозного дня переходила (хоча мороз був таким великим, що я фактично перебігала) центральне перехрестя Черкас і ледь не перечепилася через інвалідний візок, на якому людина жебракувала біля світлофору, звертаючись по допомогу до відіїв автівок. Безумовно, мені стало шкода жебрака, однак я нічого йому не дала, згадавши про те, що жебрацтво нині – дуже розвинений бізнес.
Чесно кажучи, пожертвувати кілька гривень можу тільки тим, хто не просто просить на операцію чи на хліб насущний, а хто намагається це заслужити гарною грою на музичному інструменті чи піснею. І чесно кажучи, навіть сумую за бабусею, яка щодня, як на роботу, ходила співати українських народних пісень на перехресті вулиць Гоголя та Смілянської. Добре співала, з душею… Люди, які намагаються ще й якусь естетичну насолоду принести перехожим, якось відпрацювати пожертвувані гроші, на мою думку, хоч трохи заслуговують на те, щоби я дістала свій гаманець… Наприклад, поки йду по київському Хрещатику увечері, можу повикидати всі гроші, бо там вуличне мистецтво жебракування стоїть на високохудожньому рівні: я можу підтанцьовувати просто на тротуарі, підспівувати, і за це готова завжди щедро віддячити… Щоправда у Черкасах чую, як правило, п’яний спів під акордеон або вже професійне випрошування грошей на дитячу обласну філармонію (скільки років живу у Черкасах, бачу того сивочолого дідуся-активіста).
З дитинства мене вчили, що обов’язково слід жертвувати тим, хто просить під церквою. Я жертвую. Однак тільки найдрібніші копійки, бо не завжди вірю у щирість намірів тих, хто обіцяє на вході до церкви за мене молитися.
Популярними стають і жебрацтво вищого рівня: коли через ЗМІ та зовнішню рекламу випрошують гроші нібито на лікування дітей… На емоційно насичену пропаганду ведеться наш співчутливий народ.
Ще в дитинстві чула історію про жебрака на інвалідному візку, який по закінченню «робочого дня» встав із нього та спокійно пересів у круту автівку, щоб дістатися додому… Після того, мабуть, і залягала в мою душу недовіра до жебраків.
Я не маю нічого проти професії, яка дає прибуток від гри на співчутті людському. Особисто я не проти благочинства і хотіла б навчитися відрізняти тих, хто справді потребує моєї копієчки, від тих, хто маніпулює моїми відчуттями. Може, підкажете, як?
