Я вважаю, що ніякі громадські слухання і обговорення не повинні формувати кінцеве рішення про забудову берега. До них нема чого апелювати.
Є така наука – урбаністика. Вона про те, як міста розвиваються, забудовуються, як формуються і змінюються громади. Ця наука нічим не поступається хімії чи медицині, фізиці чи математиці. А часом – навіть складніша. Бо має справу з усім, що нас оточує – людьми і їхньою поведінкою, будівельними матеріалами, транспортом, рослинами, звуками, виробництвами, культурою тощо.
Скажу відверто, я зрозумів важливість цієї науки лише через 5 років роботи мером. Я перечитав десятки книг і статей, переглянув десятки фільмів та інтерв'ю. Переспілкувався із сотнями людей…
Я не знайшов в Україні жодного урбаніста! Так, є фахівці, які мислять поняттями червоних ліній чи архітектурного ансамблю. Є архітектори, які проектують чудові будівлі, іноді – цілі квартали. Але таких, хто мислить категорією людей, тих, хто розуміє, як архітектура виховує бандитів чи талантів – таких в Україні не знайшов.
Тому вирішувати забудову берегової смуги на громадських слуханнях все одно, що на зборах ставити діагноз пацієнту Третьої лікарні чи затверджувати навчальний план з хімії для учнів 11-го класу.
