Черкащанка Наталія Лазуренко два тижні тому прихистила родину Бухтиярових із Донецька. Чоловік і жінка оселилися в Наталії, хоча навіть раніше не були знайомі. Одна про одну жінки дізналися через спільних друзів, повідомляє "Радіо Свобода".
– Бажання допомогти людям було ще з Майдану. Коли Люда з Олегом зайшли, то ми вже увечері говорили так, ніби знайомі щонайменше рік. Такими були враження, – розповідає Наталія Лазуренко.
За два тижні чоловік Людмили Олег зміг влаштуватися на роботу. Хоч і має вищу освіту, однак, працює охоронцем у передмісті. Людмила теж підпрацьовує – робить жінкам зачіски. У вільний час жінки працюють волонтерами у Центрі гостинності, допомагають переселенцям.
– Я дуже вдячна кожній людині за кожну копійку, за кожен шматочок ковбаси, хліба. Тому що дуже важко, коли ти все залишив і відчуваєш себе обділеним. Бо ще невідомо, яка буде інфраструктура, куди ти повернешся, що на тебе там чекатиме. Навіть якщо вийде, що ми повернемося на Донбас, ми все одно будемо їздити сюди відпочивати, ми будемо товаришувати, – каже Людмила Бухтиярова.
У Донецьку сім’я залишила відремонтовану квартиру в центрі міста. Утім, Людмила переконана: сенс життя не в ремонтах, а в тому, де комфортно душі. Наразі жалкує, що не взяла із собою дорогих серцю світлин. У гаманці лише два дитячих фото сина, який залишився на Донеччині.
– Найцінніше, що є у нас, це ми. Я от зараз розумію, що моє місто – це там, де мої улюблені і дорогі мені люди. Звісно, у мене в Донецьку залишилися подруги. Але я зрозуміла, що не так люблю там навіть стадіони, чи якісь будівлі, архітектуру. А ні, ось ці душі, ці люди, це спілкування. Ось це найрідніше, – пояснює Людмила.
Жінка носить патріотичну стрічку на сумочці й потроху вдосконалює українську. Речі поки тримає у валізах, щоб бути напоготові будь-коли повернутися додому. Хоча й зізнається: мріє мати власну квартиру у Черкасах у сусідньому із Наталчиним будинку.
Джерело: Радіо Свобода
