Історик і генеолог Влад Волинський оприлюднив архівні записи про родинну трагедію, яка сталася 26 лютого 1912 року. Того дня секретар повітового поліцейського управління застрелив свою молоду дружину, після чого наклав на себе руки. Про деталі цієї справи та бюрократичні тонкощі поховання самогубців у ті часи стало відомо з метричних книг.
У церковній книзі за 1912 рік зроблено два записи поспіль — з однією датою смерті та одним днем поховання. Перший запис стосується 27-річного секретаря Черкаського повітового поліцейського управління Феодора Міновича Дудки. У графі про причину смерті зазначено: «застрелился в припадке нервного расстройства». Нижче вписана його 23-річна дружина Анна Костянтинівна. Причина смерті: «застрелена своим мужем в припадке нервного расстройства».
Обох поховали 28 лютого на міському кладовищі Черкас. На полях книги священник залишив важливу примітку — підставою для поховання став офіційний документ від пристава 1-ї частини Черкас від 27 лютого за № 3112.
Чому у документах згадали про «нервовий розлад»?
Як зазначив Влад Волинський, формулювання про «припадок нервового розладу» у цьому випадку не є медичним діагнозом — це юридичний та церковний компроміс того часу.
За тодішніми правилами церква позбавляла самогубців відспівування, поховання на спільному кладовищі та поминання. Єдиним винятком ставали випадки, коли людина вчинила це у стані неосудності. Саме тому згадка про «припадок» у поєднанні з довідкою від поліцейського пристава дозволила священникові офіційно відспівати Феодора з причтом та поховати його поруч із дружиною.
Крім церковних канонів, суворим до самогубців було й дореволюційне законодавство. Наслідки такого вчинку могли негативно позначитися на статусі та правах родичів померлого, тому близькі намагалися знайти законні способи обійти ці обмеження.
























