У Звенигородці стало на два імені менше на Дереві надії. Двоє місцевих захисників — Вячеслав Товкес та Олександр Ткаченко — повернулися з полону й особисто зняли свої металеві листочки із символічного дерева. За кожним із них — довгі місяці очікування, переживання рідних і віра в те, що одного дня воїни знову будуть удома. Тепер ця мить нарешті настала. Про це повідомляють у Звенигородській міській раді.
Один із захисників — Вячеслав Товкес, уродженець і житель Звенигородки. Він долучився до оборони України у травні 2024 року. Однак уже в липні під час запеклих боїв поблизу Новоолександрівки на Донеччині солдат потрапив у ворожу неволю. Разом із ним додому повернувся старший солдат Олександр Ткаченко із села Моринці. Він став на захист Батьківщини ще в перші дні повномасштабного вторгнення, а в липні 2024 року опинився в полоні під час виконання бойового завдання на Бахмутському напрямку.
Свободу обом воїнам вдалося повернути під час обміну 19 серпня 2026 року. Після звільнення на захисників чекали лікування та реабілітація. А цими днями їх уже зустрічала Звенигородщина. Розділити радість повернення прийшли найрідніші люди, представники міської ради та численні жителі громади.
Особливе місце в цій зустрічі посіло Дерево надії. На ньому зберігають іменні листочки земляків, які перебувають у російській неволі або вважаються безвісти зниклими. Для громади це не просто символ, а нагадування про тих, на кого чекають удома, і про віру в їхнє повернення. Тож коли Вячеслав та Олександр зняли власні листочки, цей момент став одним із найзворушливіших під час зустрічі.
Вітаючи захисників, міський голова Звенигородки Олександр Саєнко наголосив, що їхнє повернення має велике значення не лише для родин, а й для всієї громади. За його словами, ця подія дає відчути, що навіть найважчі випробування не можуть тривати вічно, коли люди не втрачають віри.
Водночас у громаді продовжують чекати на інших захисників, які досі перебувають у неволі або мають статус безвісти зниклих.
Попереду у захисників — час із родинами, відновлення сил і поступове повернення до мирного життя. Для близьких найважливіше тепер — мати можливість обійняти своїх рідних і бути поруч після всього пережитого.
Звенигородська громада дякує Вячеславу Товкесу та Олександру Ткаченку за мужність, витримку й незламність. А на Дереві надії залишаються імена інших земляків, повернення яких продовжують чекати.