На Трахтемирівському півострові тривають рятівні археологічні дослідження Зарубського монастиря. Цей монастир існував в період 11-13 століть. Роботи проводить спільна експедиція Інституту археології НАН України та Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Основні зусилля експедиції зосереджені на ділянці так званого Великого храму. Науковці перевіряють станстану збереження давніх фундаментів, уточнюють конструктивні особливості споруди, а в подальшому – створять детальний архітектурний план та 3D-модель решток пам’ятки.

Окрім архітектурного аналізу, команда проводить рятівні дослідження культурного шару, який щороку зазнає руйнувань через абразію (руйнування берегів) Канівського водосховища. Для збору дрібних знахідок археологи використовують метод промивки ґрунту.

Вже за перші дні досліджень команда виявила значну кількість цінних артефактів, що допоможуть реконструювати вигляд храму: фрагменти різнокольорового фрескового живопису, будівельні матеріали: плінфа (давня пласка цегла), вапняний розчин та елементи з пірофілітового сланцю.

Як зазначають організатори, експедиція працює у складних умовах важкодоступної частини Трахтемирівського півострова, куди неможливо дістатися автотранспортом. Логістика повністю залежить від водного транспорту: човнами доставляється все необхідне — від спорядження та продуктів до питної води.

Зарубський монастир (відомий також як Трахтемирівський) — це одна з найдавніших, найважливіших і водночас найдраматичніших святинь Середнього Подніпров’я. Розташований на межі сучасних Черкаської та Київської областей, він сторіччями був духовним, політичним та військовим форпостом.

Монастир виник біля літописного міста Заруб та знаменитого Зарубського броду — стратегічної переправи через Дніпро, де руські князі збирали війська для походів на кочовиків.

Уперше в джерелах монастир згадується під 1096 та 1168 роками. Він вважався одним із найвпливовіших духовних центрів Київської Русі поруч із Києво-Печерською лаврою та Видубицьким монастирем.

Тут приймали чернецтво видатні діячі (наприклад, Георгій, який згодом став митрополитом Переяславським).

Археологи виявили на території рештки двох кам’яних церков XI–XII століть. Головна з них — тринефний Великий храм — була оздоблена фресками, мозаїкою та дорогою плінфою, що свідчить про високий статус і князівську підтримку святині.

У 1240 році під час монголо-татарської навали хана Батия Заруб, як і більшість міст Придніпров’я, був спалений. Кам’яні храми перетворилися на руїни, а саме місто Заруб назавжди зникло з карт.

Нове життя святині, але вже під назвою Трахтемирівський монастир, пов’язане з розквітом українського козацтва. Оскільки старе русло Дніпра змінилося, монастир відбудували трохи вище за течією.

Трахтемирів де-факто став козацькою столицею. Тут зберігалися військові клейноди, зброя, проходили козацькі ради, обирали гетьманів та приймали іноземних послів. Самі ченці часто були колишніми козаками, які змінювали шаблю на хрест.

Через те, що монастир був серцем козацького спротиву, польські війська неодноразово нищили його під час придушення повстань. Остаточно козацьку святиню було спалено та зруйновано у 1660-х роках під час громадянської війни.

Найбільшого удару по пам’ятці завдало ХХ століття. Створення Канівського водосховища у 1970-х роках докорінно змінило тутешній ландшафт. Підйом води запустив незворотні процеси абразії — береги Трахтемирівського півострова щороку обсипаються у воду. Разом із землею Дніпро забирає культурний шар: зброю, кераміку, козацькі поховання та фундаменти літописних споруд.

Сучасні розкопки — це буквально «перегони із часом». Археологи намагаються дослідити, зафіксувати у 3D-моделях та законсервувати залишки Великого храму до того, як черговий зсув ґрунту назавжди сховає історію Зарубського монастиря під водою.