Сьогодні, 2 лютого, минає 11 років від дня загибелі Кузьми Скрябіна — музиканта, телеведучого, письменника і людини, яку досі називають голосом кількох поколінь українців.

Кузьма Скрябін, справжнє ім’я — Андрій Кузьменко, був одним із найвідоміших і найщиріших артистів української сцени. Він народився 17 серпня 1968 року у Самборі на Львівщині. Широку популярність здобув як лідер гурту «Скрябін», який став культовим ще у 1990-х.

Музика Кузьми була різною — від електроніки й танцювальних хітів до глибоких, болючих і дуже чесних пісень про життя, війну, любов і втрати. «Мовчати», «Спи собі сама», «Люди, як кораблі», «Старі фотографії», «Мам» — ці композиції й сьогодні звучать актуально і близько для багатьох.

Окрім музики, Кузьма був відомий як телеведучий та автор книг. Його любили за просту мову, прямоту і здатність говорити правду без прикрас. Він не боявся різких висловлювань, критикував політиків, підтримував армію та волонтерів, допомагав пораненим і переселенцям.

Загинув Андрій Кузьменко 2 лютого 2015 року у дорожньо-транспортній пригоді. Аварія сталася поблизу села Лозуватка на Дніпропетровщині. Автомобіль, яким керував Кузьма, зіткнувся з вантажівкою. Артист загинув на місці. Йому було 46 років.

Звістка про смерть Кузьми Скрябіна стала шоком для всієї країни. Тисячі людей прийшли попрощатися з ним у Києві та Львові. Його пісні тоді й досі звучать як розмова з близьким другом — чесна, інколи різка, але завжди справжня.

Кузьма Скрябін не мав прямого життєвого чи родинного зв’язку саме з Черкащиною, він неодноразово виступав у Черкасах, висловлював свою думку під час концертів тут, а його творчість і пам’ять продовжують об’єднувати місцевих шанувальників.

Мурал із зображенням співака в Черкасах відкрили 17 серпня 2020 року на вул. Байди Вишневецького, 60. Ініціатором став черкасець Антон Севастьянов, а кошти збирали самостійно.

Що говорив Кузьма про Україну та війну

Вислови Андрія актуальні і досі:

  • «Війна не може бути на якійсь певній частині території, якщо вона заходить, то це біда для всіх. І тому нейтральним бути не можна»;
  • «Після місяців війни виходить, що є два паралельні світи: в одному йде війна, а в іншому – вона не йде. Причому на території однієї країни. В одному – гинуть люди, а в другому – абсолютно не поміняли спосіб життя: ходять по салонах краси, по дорогих ресторанах, абсолютно не переймаються ні матеріально, ні духовно за те, що відбувається в нашій країні»;
  • «Якщо немає націоналізму – немає нації. Я так до цього ставлюся. Націоналізм має бути не агресивний, він повинен бути дипломатичний, інтелігентний, і тоді я його підтримую»;
  • «Доки ми будемо сидіти і радіти, що на моїй вулиці не стріляють, доти буде війна»;
  • «Я би побажав нам усім одного, щоб нарешті з’явився хоч один президент патріот цієї країни. Тому що всі, хто були, і все їхнє оточення, були тотальними злодіями, шахраями та бандитами. Вони розікрали все, привели країну до війни і нам її розхльобувати, бо в них стоять заправлені літаки, вони в потрібний момент валізи завантажать і звалять, а ми тоді розхльобуватимемо»;
  • «Патріотичні пісні треба писати весь час, а не тоді, коли їх писати треба. Бо до того, як у країні таке сталося, ніхто їх не писав, а зараз всі стали такими патріотами – понадівали вишиванки й поналіплювали їх на машини. Їх ще «вишиватниками» називають. Начепив вишиванку – і вже думаєш, що все змінилося. Та вишиванка має бути десь глибше, зашита мамою і татом…»;
  • «Найбільше всього у світі я боюся війни. Війна – самий ідіотський винахід людей. І то, що вона час від часу повторюється – то є саме жахливе».

Минуло 11 років, але Кузьма залишається з українцями у своїй музиці, словах і спогадах. Його цитують, його слухають, до нього звертаються подумки. Бо є люди, які не зникають — вони просто стають частиною історії.