На початку ХХ століття, у 1907 році, на мальовничому березі Росі, в селі Мартинівка, звичайні земляні роботи обернулися відкриттям світового масштабу. Селяни, які копали землю на території маєтку Надії Муравйової-Апостол, уродженої Терещенко, натрапили на старовинну посудину. Саме так почалася історія Мартинівського скарбу — одного з найзагадковіших археологічних відкриттів України.
Знахідка швидко обросла таємницями. Селяни не стали повідомляти про скарб, а мовчки продовжили копати, розтягуючи срібло й золото по хатах. Чутки, однак, розповзлися селом швидше за тишу: старовинні прикраси почали з’являтися у шинку, де срібло міняли на горілку. Таємниця тріснула, мов тонка крига. За наказом княгині до Мартинівки приїхали науковці й поліціянти — вдалося зібрати 120 виробів, але майже 40% скарбу було втрачено назавжди. На пошуки та повернення артефактів пішло п’ять довгих років.
Попри це, навіть урятована частина Мартинівського скарбу стала сенсацією: 120 срібних виробів VI–VII століть загальною вагою понад три кілограми на той час вважали найбільшим подібним скарбом у Європі.
Місце знахідки відтоді отримало промовисту назву — урочище Злодіївщина. За місцевими оповідками, золота й срібла було так багато, що селяни не встояли перед спокусою, а коли про скарб дізналися пани, то «наклали на нього руки», звинувативши простих людей у злодійстві.
Де зберігаються скарби
Частина колекції завдяки родині Терещенків-Ханенків у 1912 році потрапила до Британського музею в Лондоні — йдеться про 27 предметів, переданих офіційно, а не вкрадених. Саме ці експонати надихнули Пабло Пікассо — на його ескізах до картини “Герніка” зображено саме коня з цієї знахідки.
Дивні звірі з картин Марії Приймаченко теж схожі на знахідки з Мартинівського скарбу та нагадують прикраси зі скіфських та сарматських поховань-курганів.
Інші артефакти до Жовтневого перевороту надійшли до Київського художньо-промислового і наукового музею. Сьогодні вони зберігаються у Національному музеї історії України та його філіалі — Музеї історичних коштовностей України, де й нині вражають відвідувачів.
Інопланетяни чи прадавні українці
Справжньою сенсацією стали чотири срібні людські фігурки з позолоченими головами й деталями одягу. Їхні майже прямокутні голови у квадратних «шоломах» нагадують істот із інших світів — інопланетян. А їх пози схожі на танець гопак.
Ці вусаті чоловіки з довгим волоссям і вибритим чолом (щось подібне до “оселедця”), у сорочках із гравійованим орнаментом, ніби завмерли в ритуальному русі. Дослідники вбачають у них образи давніх слов’ян — антів, роксоланів чи язигів, які носили вуса, оселедці та вишитий одяг задовго до появи козацтва.
То хто вони: гості з далеких світів чи прадавні українці?
Науковці Національного музею історії України пояснюють: скарб знайдено на південному порубіжжі розселення слов’янських племен, де степ починався як небезпечний, ворожий світ гунів та аварів. Мартинівський скарб датують VI–VII століттями й пов’язують із пеньківською культурою, яку вважають спадщиною антів. Срібні браслети, поясні бляшки, фантастичні звірі та орнаменти несуть у собі знаки євразійської моди після гунської навали.
А символи, подібні до сарматських, дивовижним чином перегукуються з тризубом — знаком, що через століття став гербом України.
Мартинівський скарб — це не просто коштовності. Це зашифрована історія, місток між степом і лісостепом, між язичницьким світом і майбутньою державністю. Частина його нині в Києві, частина — у Лондоні, але сенс і сила цього скарбу залишаються тут, на черкаській землі, де срібло вперше побачило світ після тисячолітнього мовчання.
