Дев’ять черкасців цьогоріч відзначають своє сторіччя. З них 7 бабусь та 2 дідусі. Перевага жінок серед ювілярів очевидна. Науковці-генетики називають «слабку стать» фізіологічно та психічно витривалішою за чоловіків. Таємниці молодості та довголіття у життєвих історіях двох бабусь розкривала Марина Лук’яненко.
Уродженка Вінниччини, нині черкащанка Лукія Данилівна Онофрейчук, минулого тижня відсвяткувала 100-річний ювілей. Бабусю зі святом вітали рідні та близькі, міські владці та соціальні служби і навіть Президент… грамотою.
Усе життя Лукія Данилівна працювала у колгоспі, заробляючи «трудодні». Тепер по своєму сторіччю бабуся на додаток буде отримувати державну стипендію у розмірі аж 100 гривень щомісяця.
Олена Ковєда, донька Лукії Данилівни: «У колгоспі на буряках, і пшеницю жала, і снопи клала, і по всій західній їздила усе краще на шматок хліба вимінювала, щоб нас прокормить».
Лукія Данилівна з роду довгожителів. Мама ювілярки Палажка прожила 101 рік. Своєму довголіттю, за словами доньки іменинниці Олени, Лукія Данилівна завдячує свіжому повітрю, поживній сільській їжі, працелюбству та генетиці.
Олена Ковєда, донька Лукії Данилівни: «Колись приїхали вони до мене, ще батько наш живий був, я усе приготувала, курочку поставила на стіл, а тато й питає: «Олено, це курочка магазинна?», а я йому: «А
яка ж»?. А він говорить: «Такої не їм, я ту їм, що по подвір’ї ходить».
У свої сто років, Лукія Данилівна дочекалася не тільки внуків та правнуків, а й праправнука Максима. Однак останні кілька років життя бабусі солодкими не назвеш. Мовляв і в теплі, і в добрі, а здоров’я вже не те.
Лукія Данилівна Онофрейчук, ювілярка: «Хочеться жити, як молодша була, а зістарилася – і не хочеться вже тепер».
Еліза Іванівна родом з Донбасу. До Черкас жінка приїхала на запрошення брата, а опинилася на вулиці, без даху над головою. Часи нині тяжкі, – говорить Ліза Іванівна, – однак духом не падає. За словами жінки, секрет бадьорості та молодості у позитивному життєвому настрої.
Еліза Несвіт: «Думаю, завжди треба бути оптимістом. Я ніколи не падаю духом, як би мені важко не було. Ми люди того часу, що все переживемо. Я рада, що я роблю людям добро».
Ліза Іванівна має близько 40 років педагогічного стажу. Освіту жінка здобувала у Ленінграді у кращих викладачів. Нині пані Ліза продовжує навчати дітей музиці… щоправда, на вулиці.
Еліза Несвіт: «Мені здається, хай краще до мене дітвора підходить, аніж за комп’ютерами сидить. Я буду дуже рада».
На запитання про вік – Ліза Іванівна кокетливо відповідає: «70». На наступні 30 бабуся має вже чимало планів. Пані Ліза мріє написати книгу про батька-фронтовика та придбати невеличку садибу у передмісті. А ще – вдосконалити техніку гри на акордеоні.
Еліза Несвіт: «Я хочу бути простим музикантом».
