Нари у два поверхи, задушливі камери, татуювання на тілі, «блатний» жаргон. Саме так місця позбавлення волі змальовують у фільмах. Реальні ж «зонівські» будні лишають втаємниченими. Проте цього року чи не вперше в уманській колонії відкрили ворота. Аби на власні очі родичі засуджених могли побачити, в яких умовах тут відбувають покарання жінки.
Сьогодні в Уманській жіночій колонії небувала подія. Тут День відкритих дверей. Лінію «Засуджена, стій!» долають усі охочі. Аби на власні очі побачити справжнє «зонівське» життя.
Андрій Стрижов, заступник начальника управління УДПтСУ в Черкаській області: «Мы решили, чтобы родители осужденных своими глазами посмотрели на условия содержания детей, матерей, сестер. Мы открыты для всех. Не только для того, кто приезжает проверят с прокуратуры. Пожалуйста, мы откликаемся на все такие мероприятия».
У жіночій колонії – 526 засуджених, які відбувають покарання dперше. Колонія мінімального терміну ув’язнення – до 15 років.
Анатолій Лапуцький, начальник Уманської жіночої колонії № 129: «Основная масса – 34% – люди, осуждены за преступления против собственности, 26% – это преступления насильственного характера (убийства, грабежи) и 21% – это осужденные за преступления в сфере оборота наркотических средств».
Для слабкої статі в колонії створені всі умови: світлі просторі спальні, крамниця, телевізор, сучасні санвузли, їдальня. Тільки особливий розпорядок та муштра нагадує про те, що небо тут у клітинку.
А в цих кабінетах засуджені здобувають професію, щоб на волі законно заробляти гроші.
Ірина Ніколай, засуджена: «Здесь всему меня обучили. Я этим на свободе не занималась. Эта робота располагает к тому, что здесь остается куча времени поразмышлять над чем-то, задуматься над прошлым».
В Уманській колонії виготовляють унікальні ялинкові прикраси. А ще – обшивають Черкаси, Київ, Запоріжжя та Сімферополь.
Олена Анатоліївна, технолог виробництва: «Ми шиємо зимовий асортимент, літній асортимент, камуфляжні костюми, військово-польові, для охорони, робочі костюми на залізничні вокзали. Усе це – спецзамовлення».
Це місце позбавлення волі – зразок тюремного перевиховання. Звідси по-справжньому виходять іншими людьми, запевняють пенітенціарії.
Наталя Хлівнюк, заступник начальника з соціально-виховної роботи: «Це приміщення – кімната виховної роботи. Тут відбуваються збори, засідання. Начальник відділення проводить лекції, бесіди».
Анатолій Лапуцький, начальник Уманської жіночої колонії № 129: «Хорошо, когда человек после освобождения больше не совершит преступления, не принесет никому горя и будет жить и развиваться на благо государства и семьи, как-то планировать, делать свою жизнь. Поэтому и задача администрации – подтолкнуть его к такому решению и посеять в нем то зерно, которое сможет дать возможность человеку жить правильно и приносить пользу».
Олена відсиділа два роки. Проте в цій колонії вона назавжди відмовилася від злочинного минулого.
Олена Толкачова, колишня ув’язнена: «Я вышла на волю уже три года тому назад. Я работаю в соцслужбе. Веду людей таких, какой я была раньше. Я служу людям алко-, наркозависимым, людям, которые освободились, людям бездомным, которые не имеют места жительства. У меня 200% деятельность. Впереди поступление в институт, продвижение по карьерной лестнице. Я не стою на месте, я не живу той жизнью, которой жила раньше».
Пенітенціарії з Уманської колонії не гарантують, що їхні підопічні знову не потраплять за ґрати. Але сподіваються на це. Запевняють: найперше тут учать ув’язнених бути людьми.