Маршрутка на Черкаси. Неділя, сьома ранку. Благодать і спокій. Як тільки всі сідають по своїх місцях, водій вмикає радіо, і вся благодать рушиться в один момент. Я відчуваю, як голова у мене починає розпухати, ніби її вкусила оса.
"Пане водій, а можна виключити музику?"
Як не дивно, водій моментально вимикає звук, і блаженна тиша накриває всіх знову. Не проходить і хвилини, як пасажири вибухають: "Так що, ми без музики будемо всю дорогу їхати?" Водій знову вмикає музику. Тоді я кажу: "Давайте проголосуємо, хто за те, щоб їхати з музикою?" Двоє людей підіймають руку — жінка далеко за сорок і чоловік під шістдесят. Але, одразу ж почувши себе по дурному, починають атакувати: "Та хто ти такий? Не подобається — іди пішки! Надінь навушники і слухай що хочеш!"
Так не вдався один маленький громадянський переворот. Висновки — спочатку запитуй про те, хто підтримує твою ідею, інакше не матимеш часу. Ну, або ще якісь висновки, не знаю.
