Якось так повелося, що в нашій країні навіть дівчина з вусами та бородою хоч раз у житті ставала жертвою домагань. Інші – із десяток, чи й добру сотню. Можна багато писати про неадекватних чоловіків у маршрутці, хворих, що хапають тебе з-за рогу, чи п’яних, які чіпляються на танцполі. Тут система розуміння настільки прогнила з обох боків, що одні не розуміють своєї мерзенності, інші – перестають реагувати.
Особисто я масштабно влипала двічі. І обидва рази мене порятувало кам’янське виховання.
У нашому місті свого часу була компанія дівчат, які рейтинг набивали бійками. І якщо чоловіки б’ють до першої крові, або доки не впаде, то дівчата фігачать до втрати свідомості. Тому в нас чи не кожна тоді тишком вдома віджималася, качала ноги й прес. Ну, так, на випадок небажаної зустрічі. Коротше, оці таємні заняття мене добряче врятували. А абсолютно незнайомого хлопця, що вирішив узяти своє будь-якою ціною, пошматували: спочатку його відлупцювала дівчина, а потім ще й її товариш.
Я не вірю в Бога й тому не знаю, кому дякувати, що все минулося. Напевно, це дефект суспільства, коли дівчина не може бути слабкою ні в чому. Тому й пишу. Панство, давайте в усьому бути людьми, наперекір тваринним інстинктам / алкоголю / наркотикам / бажанню повипендрюватися.
І я щаслива, що хоч про насильство писати нічого.
