І я скажу кілька слів про Ліну Костенко.
Познайомилися ми в середині 80-х. І зовсім не через поезію. А через… математику :).
Річ у тім, що з іі сином ми навчалися в одній групі на мех-маті. Доводилося бувати в них вдома у відомій письменницькій багатоповерхівці на вулиці Гончара.
Навесні 1989 ми з Ільком Кучеровим і Анатолієм Лупиносом зайнялися виданням позацензурних газет. Персональних комп'ютерів ще не було. Всі макети робилися на друкарських машинках.
Але з ними теж було непросто. Кожна машинка підлягала погодженню з органами цензури, спецслужби робили контрольні відбитки кожної літери, аби в подальшому встановлювати "за почерком" на чиїй машинці був виготовлений той чи інший текст. Тому більшість власників машинок не погоджувалися друкувати антивладні та антикомуністичні тексти.
Я звернувся по допомогу до Ліни Василівни. Вона попросила мене зачекати в гостьовій, а вже через мить повернулася із своєї кімнати з маленьким чемоданчиком. Не переймаючись можливими наслідками і переслідуваннями передала у наше повне розпорядження свою улюблену портативну німецьку машинку "Optima".
Навіть важко уявити, скільки чудових поетичних рядків було "відстукано" на цих клавішах!
А ми на них виготовили не один десяток макетів самвидавівських газет. Більша частина з них нині зібрана у колекції Вахтангу Кіпіані.
