Черкащанка Віра Півторадня і за мир боролася, і в повоєнні роки ні хвилини не спочивала. Про мужню трудівницю – новий сюжет із циклу «Дошка пошани». У ньому, нагадаю, ми щотижня розповідаємо про черкасців, які багато зробили для міста. Сьогоднішній героїні вже 84 роки. Вона не з книжок знає, що таке голод і війна. Її історія від Вікторії Курченко.
Віра Семенівна – корінна черкащанка. Доля бабусю не шкодувала. Навпаки – випробовувала знову й знову. Шестирічну – голодом, тринадцятирічну – війною.
Віра Півторадня, жителька м. Черкаси: «При німцях було дуже важко. Ми ховалися. Не знали ні дня, ні ночі. Німці є німці, особливо есесівці. Людей убивали».
Як фашисти взяли Черкаси в облогу, її з матір’ю виселили до Балаклеї. Назад до Черкас вони повернулися аж через 833 дні, як наші війська визволили місто. Поки на інших фронтах війна ще тривала, Віра Семенівна влаштувалася працювати до госпіталю. Там ранених солдатів рятувала навіть своєю кров’ю. Одним із найщасливіших днів у своєму житті бабуся називає 9 травня 45-го.
Віра Півторадня, жителька м. Черкаси: «У цей день ми саме були на вулиці. Я йшла додому з госпіталю. Нам сказала, що кінчилася війна. То ми всі і плакали, і кричали, і раділи».
У мирний час пані Віра пішла працювати та «Трикотажку», тоді ще ватно-ковдрову фабрику. Там разом із іншими шила форму для солдатів Радянської Армії та одяг для цивільних.
Віра Півторадня, жителька м. Черкаси: «Я і в цехкомі була, і в парткомі, незважаючи на те, що діти були, а все одно. Раніше присилали до нас школярів на практику. Ми повинні були їх навчати. Я все їм показувала та розказувала».
Працювала Віра Семенівна на совість. Жодне свято, каже, не минало, щоб її керівництво не заохочувало преміями та грамотами. Бабусі у свій час навіть звання «Майстра – золоті руки» присвоїли. Важка праця у війну та мир забрала її здоров’я, та Віра Семенівна, дивлячись на своїх уже правнуків, ні миті не шкодує про обраний шлях. Що життя присвятила рідним Черкасам.
Артем Олійник, правнук: «Ми розуміємо, що вона в нас найкраща і її треба берегти, цінувати та поважати».
P.S. Якщо знаєте людей, достойних нашої «Дошки пошани», – телефонуйте 35-31-64. І ми розкажемо про них усім Черкасам.
